Річки та водні шляхи пересування були провідними для слов’ян. Тому дослідження спосіб будівництва водних транспортних засобів слов’янської доби дає нам можливість уявити світ Київської Русі, спосіб життя слов’ян. Історична реконструкція човнів дає широкі можливості для вивчення водних шляхів доби Київської Русі та пізнього середньовіччя, і може бути діючим експонатом у музеях. 

З 2010 по 2017 р. в Інституті археології НАН України проводяться експериментальні роботи по виготовленню та випробуванню реконструйованого давньоруського деревообробного інструменту, техніки та технології обробки деревини, яка могла застосовуватися під час виготовлення човнів-однодеревок найбільш простих типів, виготовлено декілька натурних реплік човнів та додаткового пристосування до них, було зроблено успішну спробу пересування на них по малих річках – р.Уборть, р.Уж, р.Ірша, р.Тетерів, та по великих річках – р.Прип’ять та р.Дніпро.

Найпростіший спосіб виготовлення човна – вирубування із суцільного стовбуру дерева за допомогою сокири та тесла. Більш розвинені технології, які передбачають спеціальне розведення стінок човна для збільшення внутрішнього об’єму, вимагають тривалої роботи із залученням окропу та вогнища (для надання заготовці човна бажаної форми), а також встановлення кількох шпангоутів. Борти такого човна – лодії – можна нарощувати дошками, що значно поліпшує його можливості для долання великих водних просторів. Човен з розведеними бортами більш чітко тримає курс та розвиває більшу швидкість, може ходити під вітрилом та на веслах. У візантійських хроніках вони називаються моноксилами, що з грецької перекладається як «одне дерево», оскільки вони виготовлялися зі стовбура одного дерева, Їх довжина могла сягати 10-12 метрів. Письмові джерела Київської Русі повідомляють, що такі човни будувалися у верхів’ях малих річок, а потім сплавлялися водою вниз, у р. Дніпро, де їх повністю оснащували та вдосконалювали. Тоді вже корабель ставав придатний до походів та тривалого плавання. Археологічні знахідки підтверджують свідчення літописів: археологами виявлено кілька таких човнів у верхів’ях малих річок Полісся. Повноцінне використання їх безпосередньо у місці знахідки є неможливим – оскільки довжина човна збігається з шириною самої річки. Тобто, такі човни сплавляли водою до більших річок. А ті лодії, що виявлені археологами у наші дні на малих річках – з якихось причин не змогли продовжити плавання до великої ріки і були покинуті. Незважаючи на появу і поширення у слов’ян технології розведення бортів і виготовлення набійних човнів на видовбаній основі (з набитими зверху бортами з 1-2 дошок) аж ніяк не витіснили з ужитку найпростіших різновидів довбанок-однодеревок. Останні відомі з археологічних матеріалів найрізноманітніших територій і з різними датами виготовлення.

У цьому повідомленні ми розглянемо процес виготовлення найпростішого човна-довбанки. Човен-довбанка як засіб пересування водою існує досі майже у всіх народів світу, і в Україні зокрема. За тисячоліття не змінилася його функціональність і корисність – змінилися лише технології й інструменти для обробки деревини. Тому не можна вважати човен-довбанку архаїчним засобом пересування. Масове використання однодеревних конструкцій човнів пояснюється характером гідромережі Східноєвропейської рівнини: мілководністю приток, багатоводдям озер, порогів, частими волоками на порогах і вододілах. Пороги і волоки не дозволяли давнім корабелам відчутно збільшити розміри суден. Плавання за течією й принцип використання суден протягом однієї навігації, а деколи й на один рейс, також наклали відбиток на конструкцію корпусу. Човни, що будувалися біля верхів’я річок, після прибуття в пункт призначення часто продавалися на злам.

Перший науковий експеримент із виготовлення човна-довбанки на радянському просторі в контексті розвитку експериментальної археології здійснив наприкінці 1950-х рр. дослідник С. Семенов. Тоді дослідники взяли сосновий стовбур довжиною 4 м й діаметром 60 см. Над створенням довбанки працювали двоє незнайомих досі з такою роботою людей по 8 годин на день, змінюючи один одного. Човен виготовлявся з двома відсіками. Носову частину човна довбали мідним теслом протягом 4 днів, кормову – нефритовим теслом 5 днів. Товщину стінок робили 5 сантиметрів. Протягом одного дня виготовили два весла. Загалом виготовлення човна було здійснено за 10 днів. Випробування довбанки на воді показало її хорошу остійність і вантажопідйомність: вона вільно могла взяти на борт 4-5 осіб.

Протягом 2010-2016 рр. співробітниками Інституту археології НАН України було виготовлено 5 реплік човнів-довбанок, видовбаних із цільного стовбура дерева. Проведено спостереження за їх ходовими можливостями в різних умовах та з різним ступенем завантаженості, особливостями догляду, ремонту та специфікою розвитку процесів руйнування човна. Здійснені нами експерименти дозволили з’ясувати ряд технологічних особливостей давньоруських човнів.
Історична реконструкція човнів-однодеревок є перспективною не тільки для вирішення суто наукових дискусійних питань, але й для популяризації історії України періоду Київської Русі. Виготовлення та використання реконструйованих човнів як діючих експонатів може бути одним з напрямків діяльності історико-культурного комплексу «Пересічень», що створюється на Ігренському півострові у м.Дніпрі.

А.В.Петраускас, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України, спеціально для сайту Комунального підприємства «Етнографічні парки Дніпра» ДМР. Фото автора.

Реконструйовані давньоруські інструменти для обробки дерева, та сліди, які вони залишають на сировині

Для виготовлення човна необхідно підібрати рівний стовбур достатнього діаметру та довжини, без видимих сучків. Перед початком видовбування стовбур розмічають. Спочатку вибирають деревину сокирою, а потім теслом

Вибирання деревини триває. Щоб стовбур не тріскався від численних ударів сокирою при вирубуванні, необхідно періодично набирати всередину воду.