Картографічні матеріали РДВІА як джерело до історії Південної України

2 роки ago Sukhomlyn 0

© Г.К.Швидько

Одним з архівів поза межею України, які утримують в своїх фондах величезну кількість історичних джерел, що відображають політичні, соціально-економічні та культурні процеси різних періодів історії нашої держави, є Російський Державний Воєнно-Історичний Архів. Територіально вони торкаються з 1720 р. Лівобережної (Гетьманщини) та Південної України, а з кінця ХVIIІ ст. – і Правобережної України. З усієї маси документів цього архіву візьмемо лише картографічні матеріали, що стосуються історії нашого краю, а ще вужче – карти і плани, що дають можливість зробити уточнення в питанні про місця знаходження та назви фортець XVII – XVIII ст. в межах сучасної Дніпропетровщини. Це відділ “Внутрішні водні сполучення Російської імперії” фонду “Воєнно- Ученого Архіву”. В ньому знаходяться карти, плани і атласи Дніпра в цілому та окремих його дільниць, на яких часто позначені не тільки фортеці, редути, ретраншементи, але в окремих і населенні пункти вздовж Дніпра та його притоків з позначенням кількості дворів та їх приналежності.

Звертаємося до цих документів тому, що, насамперед, існує плутання з Богородицькою та Новобогородицькою фортецями. Так, місто Новомосковськ у 1988 р. святкувало своє 300-річчя на тій підставі, що нібито його витоки пов’язані зі спорудженням ратними російськими людьми у 1688 р. фортеці під назвою “Богородицька” і поселення біля неї посполитих людей. В той же час у різних публікаціях та і в енциклопедичному виданні “Памятники истории и культуры Украинской ССР” (К.,1987. – С. 106) в Дніпропетровську на вулиці Новгородський (селище Шевченко) показано “Новобогородицкая крепость, 1688 – архит.”.

Будівництво Богородицької фортеці безпосередньо пов’язане з невдалим Кримським походом російських і українських військ в Крим у травні 1687 р. Вину за провал походу під головнокомандуванням В. В. Голіцина склали на гетьмана І. Самойловича, наслідком чого було скинення його з гетьманства і заслання в Сибір. Гетьманом став І. С. Мазепа. 25 липня 1687 р. були підписані Коломацькі договірні статті, в пункті 20-му яких говорилося, що для стримування кримців від набігів, гетьман і старшина зобов’язуються зробити шанець на березі Дніпра навпроти Кодака “таковым же подобием как и Кодак”, а також “на реке Самаре и на Орели, и на устьях речек Берестовой и Орчика построить города и населить малороссийскими жителями1.

В літопису С. Величка, який був сучасником тих подій, говориться про план великих государів збудувати на р. Самара “місто” (фортецю) для утримання в ньому зброї, продовольства та інших необхідних для чергового походу в Крим речей. З цією метою гетьману І. Мазепі вони надіслали грамоту з розпорядженням рано весною 1688 р. вирушити в похід, щоб на прикордонних з Гетьманщиною запорозьких землях біля старовинного козацького містечка Самар спорудити фортецю (за тогочасною термінологією – “городок”). Похід розпочався зараз же, як тільки з’явилася трава для випасу худоби. Туди ж рушив з невеликим військом і російський воєвода Л. Р. Неплюєв. Величко пише: “прибувши без перепон на вказане місце, заклали вони в гирлі річки Самари, що впадає в Дніпро, одначе віддалік від Дніпра, знамените місто й нарекли його Новобогородицький град”2. Відома “Історія русів” цей факт описує так: “весь 1688 р. декілька тисяч малоросійських лопатників, під прикриттям значного числа козаків, робили місто Самар в дельті ріки Самари, названий пізніше (після збудування – Г. Ш.) Богородицькою фортецею…”3.

Отже, одна й та ж фортеця названа по-різному. В той же час в пізніших публікаціях і довідках Новобогородицька фортеця ототожнюється з Усть-Самарською “фортецею”. Дійсно, назви ”Богородицька” і “Новобогородицька” відносяться до однієї і тієї ж фортеці – біля містечка Самар, від чого вона мала ще дві назви. Фортеця будувалася за царським наказом, але “під покровительством Пресвятої Богородиці”. Плутанина в назвах з’явилася не пізніше, а з самого початку будівництва фортеці. В співпадаючих у часі документах вона називається по-різному: Богородицька фортеця, Богородицький городок, Новобогородицька фортеця, городок Новобогородицьк, Самар-городок, Богородичне тобто Стара Самара. В фортеці, як показано в її опису 1706 р. була церква Пресвятої Богородиці. Одним з доказів ідентичності назв “Богородицька” і “Новобогородицька” фортеця є те, що в жодному документі вони не вживаються одночасно, навіть в тих, в котрих перераховуються всі існуючі фортеці, ретраншименти і редути.

Запорожці вбачали а будівництві фортеці на території їх володінь загрозу для себе. У царській грамоті кошовому отаманові Григорію Сагайдачному від 14 червня 1688 р. говориться: ”А ныне нам Великим Государям учинилося, что у тебя атамана и у всего войска низового о том городовом строении некакое сомнение быть имеет, будто бы тем строением права и вольности ваши были нарушены, и в рыбных ловлях и пасеках и в звериных добычах учинились убытки, о чём вы и к подданому нашему гетману писали”4. [В грамоті пояснювалось, що фортеця споруджується з єдиною метою – “для наивящего неприятельского утеснения”, тобто, від нападів татар і турок. Скарга кошового отамана не була безпідставною.

Знову скористаємося свідченнями С.Величка: “Його будувало впродовж цілого тодішнього літа за розпорядженням та наглядом інженера-німця, присланого з Москви, саме козацьке військо, і, як належалося, зробило все, і міцно уфортикувало, а військо Неплюєва те місто не будувало. В майбутні роки це місто з церквами й будинками було добудоване остаточно, і то малоросійськими людьми, які прийшли сюди для мешкання”5. Навколо фортеці (за класичним європейським зразком) утворилося “містечко” з прийшлих з Гетьманщини людей.

Богородицька (Новобогородицька) фортеця була використана за призначенням вже під час проведення другого Кримського походу у 1689 р. Враховуючи свої заслуги в споруджені фортені, гетьман І.Мазепа у 1700 р. просив Петра І віддати під його регімент (управління) “город Новобогородск” з усіма жителями, за виключенням служилих людей, “которых вывесть в другие города”. Але вона залишилася у воєводському управлінні. У 1703 р. в зв’язку з вимогою запорожців зруйнувати фортеці в їх володіннях на Січ був посланий стольник Ф. Протас’єв з грамотою до козаків, у якій згадується і царська грамота 1688 р. до кошового отамана Г. Сагайдачного, “когда повелели они, великие государи, построить город на реке Самаре Новобогородицкий… а вышеписанной городок Новобо- городицкой стоит и доныне и не только де Самарский городок не снесён, но и оной Каменный затон строится”6.

Зберігся опис фортеці і містечка при ній 1706 р. В фортеці “окружность земляного вала – 880 сажен, 2 сажени в вышину, а сверху еще паркан из столбцов и досок в 2 аршина вышиной. В валу 5 бастионов и 3 проезных ворот: Московские, Самарские, Днепровские”7. Доля Богородицької фортеці була в подальшому такою.

С.Величко пише: “І відтоді за монаршим указом почали гам жити незмінно московські воєводи з піхотним військом і почали там лиша­ти склади хлібних запасів, всіляких військових речей та тяжарів, і було так впродовж 23 літ, аж до остаточного розорення того міста, що сталося у 1711 році”8. Розорення Богородицької (Новобогородицької) фортеці, як і Кодацької, було здійснено за наказом Петра І згідно з умовами Прутського договору між Росією і Оттоманською Портою. Фортеця була відбудована у 1737 році фельдмаршалом Мініхом під час чергової російсько-турецької війни. У 1774 році вона була приписана до Полтавського полку. В цей час вона називалась вже Старо- Самарською фортецею.

Згадаємо ще раз цитоване вище джерело про закладку фортеці “гирлі річки Самари, що впадає в Дніпро, одначе віддалік від Дніпра”. А тепер, накінець, звернемося до основних джерел, що вирішують остаточно питання і про назву фортеці, і про її розташу­вання. На карті Дніпровських порогів 1774 р. з детальним описом всіх будівель на дільниці від Кодацького порогу до впадіння в Дніпро Самари і її нижньої течії показано на правому березі Самари: “кре: Богородична или Старая Самара”; при самому ж впадінні Самари в Дніпро на лівому березі – “Старый Усть-Самарский ретраншемент пустой”, який іноді називається фортецею, оскільки те й інше є варіантами укріплень (ретраншемент – польове укріплення; в фортеці – внутрішнє укріплення, яке посилює оборону). На тій же карті з фондів РДВІА трохи вище по Самарі від Усть-Самарського показаний “Ретраншемент для прикрытия провиантов и лесов”; на правому березі Дніпра при впадінні в нього р. Кам’янки (навпроти Усть- Самарського ретраншементу) – Кам’янський ретраншемент; ще далі вниз по правому берегу – фортеця Кодак з форштадтами9. Тут же показана найкоротша дорога з Старої Самари до Олександрівської (сучасне Запоріжжя) – по лівобережжю. Цей шлях починався з переправи через Самару напроти фортеці, але йшов не по берегу Самари і потім Дніпра, а спрямлювався, залишаючи справа ретраншементи Усть-Самарський та “для прикриття провіантів і лісів”. Всі названі укріплення на даній карті мають зображення планів. Богородицька фортеця в плані кругла з шістьома зубцями, Усть-Самарський рет­раншемент хрестоподібний, а Кам’янський та “для прикриття провіантів і лісів” – квадратні.

Інша карта того ж періоду називається так: “Карта р. Днепра от линии Украинской сочинённая до Мальшевских островов с показанием учреждённых форпостов и ретраншементов”10. На ній крім багатьох інших показників є ті, які нас цікавлять. На Самарі поблизу Самарського Пустино-Микільского монастиря показана “Бывшая Старо-Самарская крепость”, а при впадінні Самари в Дніпро зліва – Усть-Самарський ретраншемент. Такі ж показання дають і інші карти середини та другої половини XVIII ст. Зауважимо, що в цей період не тільки на картах і планах, але й в інших джерелах не вживається назва “Новобогородицька фортеця”. Можливо, вона виникла ще в період будівництва Богородицької фортеці зі сполучення слів “нова” (що будується, щойно споруджена) та “ Богородицька фортеця”. Але ні в якому разі не “відбудована”, “наново споруджена”. На цій же карті біля самого впадіння Самари в Дніпро на правому березі Самари показаний Миколаївський форпост.

Як же назва “Новобогородицька фортеця” перемістилася в сучасних довідниках та публікаціях на місце навпроти Усть-Самарського ретраншементу? Можливо тому, що між ними відстань невелика була – всього шість верст, хоч знаходились вони на різних берегах Самари. І поняття “гирло” ріки (“устье”) не передбачає точності відстані від самого впадіння її в більшу ріку чи інше водоймище. В доповідній записці воєнного командування Катерині II “Об укреплении Украиской линии и Новороссийской губернии” зустрічаємо формулювання при опису фортець “В Богородицком, то есть на реке усть Самары”11.

Підводимо підсумки: а) Богородицька і Новобогородицька фортеці не є різними, це одна фортеця, збудована І.Мазепою у 1688 р. поблизу козацького містечка Самар та монастиря на правому березі р. Самара; б) ті залишки укріплень, що знаходяться в кінці вул. Новгородської у Дніпропетровську (селище Шевченко) не є залишками ні Новобогородицької фортеці , ні Усть-Самарського ретраншементу, бо він знаходився на лівому березі Самари, а не на правому, де розташоване і селище Шевченко, і залишки укріплень. Ця ж пам’ятка фортифікації є залишком Миколаївського форпосту, спо­рудженого в період між російсько-турецькими війнами 1735-1739 рр. та 1768-1774 рр. Про це свідчать картографічні матеріали – найбільш цінні джерела для такого типу досліджень.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ:

1Величко Самійло. Літопис. – К.,1991. – Т.2.-С. 360

2Там же. – С. 365.

3История русов. – К.,1991 (Репринтне вид. – М.,1846). – С. 184.

4Центральный Государственный архив Древних Актов России. – Ф.124, оп.4, спр. 36, арк.1.

5Величко Самійло. Літопис. – С. 365.

6Эварницкий Д. Источники для истории запорожских Козаков. – Владимир, 1903. – Т. 2. -С. 1284.

6Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України. – Ф. 1, спр. 8195.

7Величко Самійло. Літопис. -С.365-366.

8Російський державний військово-історичний архів. – Ф. ВУА, спр. 24074.

9Там же. – Спр. 24084.

10ЦГАДА России. – Ф. 13,оп. 1, спр. 66.

Опубліковано у:

Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип. 1. – Д., 1998. – с. 92-97.

 

Примітка редактора сайту.

Дана стаття була написана у 1998 р., є фактично першим фаховим дослідженням з історії Новобогородицької фортеці. Деякі наведені тут факти з історії фортеці XVIII ст. були переглянуті дослідниками після багаторічних архівних пошуків: зокрема, щодо підпорядкування Полтавському полку та перших згадок про фортецю як про «Старосамарський ретраншемент». Археологічні дослідження довели, що вали на околиці с. Шевченка належать якраз Новобогородицькій фортеці, а не Миколаївському редуту.  Але стаття доктора іст. наук, професора Ганни Кирилівни Швидько має надзвичайно велике значення, оскільки довела, що Богородицька і Новобогородицька фортеця – одне й те ж укріплення, відмінне від Усть-Самарської фортеці. І саме з цієї розвідки почалася дискусія щодо місцерозташування Стаарої Самарі – Новобогородицької фортеці, розв’язана археологічно багаторічними дослідженнями доктора іст. наук, професора І. Ф. Ковальової.