В. В. Бінкевич. Про краєзнавчі знахідки на Ігренському півострові, про місто Пересічень, та систему прийняття рішень.

2 роки ago Sukhomlyn 0

© В. В. Бінкевич, Г. Ф. Бінкевич, І. В. Усіченко

Років 60 тому, коли воду можна було пити просто з річки, брати Євген та Володимир Бінкевичі, тоді студенти фізико-технічного факультету Дніпропетровського університету, багато часу проводили плаваючи човном по Дніпру, Самарі, Сурі. Риба не ловилась, та й ловити її  вони не вміли. Переконавшись у цьому в черговому плаванні, брати причалили до берега мису Підкова Ігренського півострова. Намір був нарвати лікарських трав. Але забули про це коли вистрибнувши з човна побачили на крайці води вимиті з берега речі: крем’яні й кістяні вироби, бронзовий наконечник стріли, монету. Пройшли далі по берегу – знайшли ще монету, вирізані з кості прикраси, бронзові й залізні речі. Стало зрозуміло, що це подарунок хвиль, які вітер піднімав напередодні. Після цих знахідок почалось полювання за старовинними речами, що з’являлись у воді коло берегів. Приваблювала сама несподіваність знахідок: вода й вітер працювали як археологи.

У ті часи по берегам виявлялось багато цікавого і часто не зовсім зрозумілого. Можливо, для того щоб колись розібратись, стали записувати де, коли і що знайдено. Зошит для записів назвали «Борт – журнал «Надежды». «Надежда» – так ім’ям своєї мами брати назвали човен, який їх батькові зробили  на о. Томаківка (м. Марганець). У цій статті ми наводимо деякі матеріали, які були зафіксовані в «Борт – журналах», гіпотези щодо інтерпретації цих знахідок, та інше. Для упорядкування записів у згаданому  «Борт – журналі» була складена схема ділянок на берегах Дніпра і Самари, де найчастіше траплялись давні речі. На схемі позначили ці ділянки: «Місто 1», «Місто 2»  і так далі.  Намагались співставляти знахідки й історичні події, що відбувались у Предпоріжжі – на території, де зараз розташоване місто Дніпро.

Відомо, що найбільший за площею розповсюдження Дніпровський (Риський) льодовик зупинився в Дніпропетровській області і залишив тут «сліди» у вигляді кам’яних брил. У прильодовиковій зоні виявляються і «сліди» давніх людей –  мисливців, збирачів, що йшли за льодовиком. В балці коло Таромського рогу (іноді писали «Таромський поріг») знайдено кам’яне знаряддя – дуже схоже на ручне рубило ранньої пори історії людини. Але тут важко щось стверджувати. Найбільше речей кам’яного віку виявлялось на мисі Підкова Ігренського півострова. Це було місце з якого розпочались пошуки, а також місця на протилежному (південному) боці мису. Тут був знайдений великий (до 130 см у довжину) крем’яний нуклеус. Він  вражає якоюсь красою відображення давнього світу. Це був нуклеус технології «паралельного сколювання».

Археологи відзначають, що така технологія виготовлення знарядь з кременю «зароджується ще в мустьє, але отримує нове дихання у пізньому палеоліті…» [27, с. 27]. Поряд з нуклеусом було знайдено багато крем’яних виробів. Далі, метрів за 30 на захід, в обвалі берега були знайдені вироби з каменю – так звані «човники» і невеликий круглий камінь. Призначення човників і період їх використання по різному визначають в літературі: знаряддя для обробки шкіри, випрямлювачі стріл. У Москві в Історичному музеї біля такого виробу підпис: «Жировница: приспособление для натирания тетивы лука, г. Херсон, мезоліт».

Відомо, що в часи мезоліту саме лук стає одним з головних знарядь мисливців. Взимку і ранньою весною на Ігренський півострів ми їздили автобусом, що прямував на Придніпровськ. Виходили там, де місцеві жителі казали водію: «Зупинить коло баби Мелашки».

Взимку 15 січня 1961 року Євген поїхав на розвідку один. Цього дня він знайшов вище згаданий крем’яний пірамідальний нуклеус. Далі, на протилежному (південно-східному) березі мису Підкова знайшов цікаву річ. Роблячи «звіт» про розвідку у «Борт-журналі» записав: «место 13, у поваленного дерева найден каменный обработанный предмет». При більш детальному вивченні це виявився невеликий (3 см довжини) виріб із темної кістки з нанесеними на ньому насічками (поперечними рисками). Чітко виділяється сім насічок, а на одному з кінців виробу є заглиблення для підв’язування (носіння на шиї?). Припускаємо, що це первісний місячний календар. З його допомогою давні мешканці Передпоріжжя могли визначати час по зміні фаз Місяця. Речі, на яких нанесено сім нарізок і які, схоже, підвішувались на шиї, знаходили археологи цій місцевості [26, с. 11].

Південно-західний і південний береги мису Підкова були особливо насичені виробами з різними знаками. В «Борт – журналі» зафіксована знахідка кам’яного човника з десятьма відмітками (ямками) на кожному боці виробу. Поряд – глиняне пряслице, цікаве тим, що посередині на ньому на двох рівнях нанесені 29 і 26 ямок (невеликих заглиблень, зроблених ще до обпалювання виробу). Знайдені також кістяні вироби з однаковими групами по три нарізки. Складалось враження, що мешканці цих місць особливо наполегливо відмічали знаками щось важливе для них. Дослідник еволюції мислення наших давніх предків д.і.н. Б. А. Фролов вважає, що «знаками первоначально фиксировали не абстрактный счет «счет вообще», а прежде всего, счет единиц времени» [28, с. 74]. Можна з цим погодитись, але додамо, що фіксували одиниці часу важливі для узгодження життя людини і її господарської діяльності з процесами природнього середовища. Уявляється, що в складних природних умовах виживали первісні общини, в яких створювалась така структура взаємовідносин, в якій підтримувались, використовувались і  запам’ятовувались усі зрозумілі давнім людям удосконалення. Все що шкодило – відкидалось колективним розумом общини. Можна зробити висновок, що з самих ранніх часів розвитку людини діяв механізм використання інтелектуальних ресурсів мозку на основі обробки, застосовування та накопичення двоїної інформації – позитивної (+), та негативної (–).

Систему, що дозволяє обробляти двоїну інформацію, можливо розглядати з позицій кібернетики й інформатики, і для висновків про давні речі і події застосовувати сучасні методи і моделі. Як у давньому, так і в сучасному суспільстві, одною з головних умов життя є передбачення майбутніх змін в оточуючому середовищі і своєчасне пристосування до них з використанням досвіду.

З урахуванням вище сказаного, зроблена спроба інтерпретації деяких знайдених на мисі Підкова речей за допомогою поняття структурний інформаційний модуль (СІМ). Це поняття розроблялось з 1970–х рр., його обґрунтування опубліковано в ряді праць [1-9]. За допомогою СІМ можливо відобразити взаємозв’язок організаційно-технологічних процесів різної тривалості. При моделюванні  припускається, що мешканці цих місць досягли певного розуміння значення спостереження за періодичними змінами Сонця і Місяця для вирішення проблем, виникаючих на Землі. Вони наносили знаки на різні речі і з їх допомогою могли приймати практичні рішення. Зокрема, за допомогою вище згаданого  пряслиця із знаками було можливо визначати важливі календарні періоди: тривалість року; кількість діб від весняного рівнодення до зимового сонцестояння та ін. Такий висновок робиться на основі відображення системи річного і місячного часових циклів за допомогою СІМ. Формальна структура названих циклів подібна до зображеної на рисунку 3.6 у [8, с.65]. В  даному випадку моделювання проведено від періоду, що у народних звичаях розглядається як «стрітення» – «зустріч зими з літом». У період стрітення могла фіксуватись фаза місяця. Важливо, що такою ж була фаза місяця і  на весняне рівнодення, а на осіннє рівнодення вона була протилежною.  Коли після дня осіннього рівнодення тривалість світового  дня ставала дорівнювати тривалості світового дня на стрітення (приблизно 10 годин по сучасному календарю), то відбувалась «зустріч літа з зимою». Фаза місяця в цей період ставала такою, як і на осіннє рівнодення, тобто протилежною до фази місяця на стрітення. Настання повного місяця поблизу рівнодення могло прогнозуватися ще на початку року (по сучасному календарю – в січні). Можливо, що знання про подібні закономірності допомагали узгодити загальний сонячний і місячний календарі. Для окремих місцевостей і видів діяльності були свої особливості, які визначались людиною. Знання про такі закономірності в давні часи дозволяли узгодити сонячний і місячний цикли і узгодити відповідні календарі. Згідно з визначеною структурою рік складався з 13 періодів: дев’яти по 29 діб і чотирьох періодів по 26 діб. Таким чином по пряслицю міг рахуватися рік у 365 діб (9⦁29 + 4⦁26 = 365). По виявленій структурі можливо також визначити протяжність періоду від дня весняного рівнодення до зимового сонцестояння (може «народження нового Сонця»). Тут на протязі 278 діб відбувається шість довгих (по 29 діб) і чотири  коротких (по 26 діб) періодів: (6⦁29 + 4⦁26 = 278).

Тривалість процесу у 278 діб, можливо, пов’язати з біологічним циклом – періодом народження дитини, тобто таким періодом  який потрібен і для народження «нового Сонця».

В наш час стає зрозумілим, що пізнання світу людиною відбулося під впливом космічних сил, діючих на Землю мільйони років. Цей вплив сприймається внутрішніми структурами усього живого і, у тому числі, структурами мозку тварин, які стали пізнавати зміну ритмів навколишнього світу і пішли до людини майбутнього. Відмічаючи необхідні умови життя у біосфері Землі академік В.П. Казначеев писав: «биосистемы должны обладать свойством постоянно поддерживать свою структуру при изменениях внешней среды…Имеются основания для выделения в живых организмах таких показателей биологических ритмов, как циклические показатели жизнедеятельности, которые синхронизированы с колебаниями электро- магнитного поля. Это суточный (циркадный) ритм, семидневный, околомесячный (26-29) ритмы» [12,  с. 30]. Схоже, що поступово мешканці мису Підкова (як й інших місць) набули потрібні їм знання про зв’язок подій на Землі з місячними і сонячними ритмами.

До даних про пряслице з мису Підкова цікаво додати відомості про знахідку  біля с. Таценки під Києвом. На давньому поселенні археологи знайшли пряслице з нанесеними на ньому знаками зодіаку – сузір’ями, які приблизно 4 тис. років тому проходило Сонце від весни до осені. Це: Овен, Тілець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези. Схема сузірь  була нанесена на «рожках» пряслиця. Показово, що такі відомості про пряслице наведено вже в підручнику для загальноосвітніх  учбових закладів (А.И. Шалогинова, Б.Б. Шалогинов. История древнего мира. – К.:  Пед. пресса, 2006. – С. 36). Тут також відмічено: «Установлено, что у многих народов пряслице символизировало Солнце – небо, …а оборот пряслица вокруг оси – полный небесный круг…».

За думкою Б.А. Фролова, «…космическая орнаментика была, очевидно, прежде всего женским делом… В этнографии представляется довольно элементарным  фактом использование женских регул как эталона времени, который передвигается вдоль месяцев и измеряет их последовательность, причем периодические процессы, включая беременность, в первобытной идеологии трактуются естественно связанными с ритмами космоса. Процессы воспроизводства в человеческих коллективах и в мире животных предстают, следовательно, двумя сторонами единого хода времени» [28, с. 92].

Треба  зауважити, що пряслицю з мису Підкова приділена значна увага тому, що дані про цю знахідку і гіпотеза про зміст знаків на ній, не публікувались. Опублікована гіпотеза про календарне значення знаків нанесених у двох структурах на костяній  пластинці [13].

На мисі Підкова, там де виявлені й інші речі із знаками, знайшов цю пластину наш товариш Вадим Камеко. З Вадимом ми познайомились у КБ «Південне», куди його направили після закінчення Дніпропетровського університету. Виявилась наша спільна зацікавленість в історичному краєзнавстві. Разом з Вадимом ми часто виїздили на місця знахідок по берегам Дніпра і Самари. По знайденій В. Камеко пластинці з насічками виявилась аналогія між зображеними на ній структурами виміру часу і структурою систем управління з використанням інтелектуальних ресурсів [5, с. 74]. Це свідчить про те, що на протязі тривалого часу мешканці Ігренського півострова вдосконалювали не тільки технічні й технологічні засоби (різні знаряддя праці й інструменти), а також засоби, що допомагали організовувати діяльність за допомогою виміру часу. За даними радіовуглецевого аналізу виявилось, що знайдений В. Камеко пластинці з насічками, приблизно 6 тис. років. Знахідку ми показали в Інституті археології НАН України, і д.і.н. В. В. Отрощенко допоміг її опублікувати [28, с. 76-82].

На мисі Підкова знайдена ще одна річ з нанесеними на ній знаками – 13 насічками. Це кістяний наконечник списа (або дротика) з продольним вирізом – пазом для закріплення в ньому крем’яних вкладнів. Відомо, що знаряддя з крем’яними вкладнями – мікролітами використовувались і в мезоліті. На крайці води вздовж берега Ігренського півострова знайдені досконалі вироби з  кістки – наконечник стріли, риболовний гачок, лощило, голки, прикраси, а також кераміка з візерунком, нанесеним гребінцем або паличкою. Такі речі характерні для Сурсько – дніпровської культури неоліту. Водою вимивалися різноманітні вироби з кременю (гостроконечники, ножі, скребки), бронзові й залізні речі (наконечники стріл і списів, накладки і пряжки, прикраси, риболовні гачки і остроги, кераміка, ковальський інструмент, побутові речі, монети, та ін.). Зрозуміло, що розібратися без фахівців важко. Деякі речі відібрала для музею археолог Л. П. Крилова. У 2006 році знахідки розглянув відомий спеціаліст по археології Придніпров’я В. М. Шалобудов. Він зазначив,  що це звичайні речі , які зустрічаються як в розкопках археологів, так і в розмивах берегів, відмітив характерні для ямної і катакомбної культур речі, середньостогівські і пізніших часів пам’ятки.

Приверну  в увагу дослідника   бронзовий листоподібний наконечник стріли  –  формою він наслідує подібні вироби зроблені ще з кременю. Взагалі, треба відмітити особливо часті знахідки тут різних за формою наконечників, стріл і списів з кременю, бронзи, заліза. Найбільш цікаві можна порівняти з такими, що виявляються у кіммерійських похованнях [27, с. 371], інші віднести до архаїчних типів скіфського часу [20, с. 19, 35]. Такі знахідки можуть бути додатковим свідченням про знаходження Героса в цій місцевості.

В. Шалобудов визначив  також речі, що належали раннім слов’янам: вироби з бронзи й заліза, браслети, кераміку, пряслиця, прикраси, фібули та ін. Важливо, що по знахідкам простежується безперервність існування слов’ян:  у черняхівські часи, потім у часи перебування в цій місцевості носіїв пеньківської культури – антів і уличів. Можливо, тут і пам’ятники давніх русів, які, за свідченнями арабських авторів «мешкають в Арті». Також в словнику В. Даля – «Рус – это чудовище днепровских порогов?». Знахідки свідчать про перебування у нашому Предпоріжжі  скіфів, сарматів, готів, гунів, хозар, печенігів, болгар, греків, скандинавів та ін. Багато виявлялося речей козацької доби, часів перебування тут татар, росіян, поляків, литовців та ін.

Знахідки на Ігренському півострові підтверджують думку багатьох дослідників, що природа створила у Предпоріжжі особливі умови життя. Одна з особливостей пов’язана з тим, що тут пересікались найбільш відомі у середньовіччі шляхи, або їх важливі відгалуження. Це Залізний і Соляний шляхи. І пересікались вони із знаменитим третім шляхом «із варяг у греки». У словнику В. Даля «Пересекать – это пересечь дорогу… стать поперек или преградить чем». Саме тут пороги «пересікали» Дніпро, або Дніпро «пересік» пороги, пересікались суходільні шляхи, переправи пересікали річки. Тобто семантика дуже красномовна. Автори етимологічного словника літописних географічних назв Південної Русі вважають, що «місто пересічене шляхами” – це місто Пересічень «в землі уличів» і що воно «тепер не простежується» [10, с. 98-99]. З використанням деяких історичних відомостей в книзі «…Град ім’ям Пересічень» висловлена гіпотеза, що головне місто слов’янського племені уличів було в межах нашого міста Дніпро. По матеріалам книги [4] і знахідок на Ігренському півострові, дещо узагальнюючи і спрощуючи  події, наведемо такі тези.

  • Особливо важливим став шлях «із варяг у греки» після захоплення Києва князем Олегом у 882 році. До походу Олега призвів «конфлікт з Артанією» [11, с. 12].
  • Варяги і місцеві «кращі люди» накопичували товари, що збирали як данину з підкорених племен, купували у населення й привозили із Скандинавії і Прибалтики.
  • У Києві споряджались великі каравани з товарами для торгівлі з Візантією й іншими країнами Причорномор’я.
  • Виникали й ускладнення. Літопис сповіщає, що володіючи навколишніми племенами, Олег «,,,з уличами і тиверцями мав рать», а «…сиділи вони по Дніпру аж до моря…» [19, с. 8, 14].
  • У військових походах 907 і 911 років Олег змусив Візантію дати право безмитної торгівлі руським купцям з Києва, а уличі і тиверці, мабуть, не погоджувались без відповідної плати обслуговувати проходження через пороги караванів з товарами.
  • Боротьбу з непокірними продовжував київський князь Ігор. У найбільш давньому Новгородському першому літописі сказано: «Игоре же сидяше княжа Кыеве, мир имея къ вьсем странам, а съ Угличе и с Древляны имяше рать. И бе у него воєвода именьем Свенълд, и примучи уличе, и възложи на ня дань, и вдасть Свенълду; и не вдядяшеся един град, именьем Пересечен; и седе около его три лета, и едва взя. И беша седяще угличе по Днепру въ низ, и по сем приидоша межи Бъг и Днестр, и седоша тамо».

Цей текст літопису, відновлений видатним мовознавцем О.О. Шахматовим, багато що пояснює відносно розташування Пересіченя. Інформація про те, що «град» оборонявся три роки і був «едва взят» дружиною варязького воєводи, свідчить про значення його як для захисників, так і для нападників. Вище ми писали, що тут пересікались важливі у  часи, що розглядаються, дороги. Та була в цій місцевості ще одна важлива особливість. Для тих хто плив по Дніпру «із варяг у греки» тільки тут у любу пору року можна було визначити як продовжувати подорож: по воді, або виходити на суходільні шляхи. А якщо далі плисти по Дніпру,  то як завантажити судна, щоб вони могли пройти над камінням порогів. Можливість вирішити ці питання забезпечувалась при використанні унікального водоміра-показника глибин води на порогах. Унікальність водоміра полягала в тому, що він дозволяв визначити рівень води над самим високим камінням порожистої частини Дніпра. А саме високе каміння було на Ненаситецькому порозі, який розташовувався за 30 км від водоміра – показника на скалі острова Кам’януватого (напроти Лоцманської Кам’янки в межах міста Дніпро). «Ще в давні часи, завдяки багатолітньому досвіду і спостережливості народу, було зроблено «гідрологічне відкриття» – знайдений зв’язок між рівнем води на скелі Кам’януватого острова і глибиною на судоходній трасі біля Ненаситецького порога» [36, с. 6]. Глибина на інших порогах була більша ніж на Ненаситцькому. Якщо осадка судна встановлена по водоміру Кам’януватого острова, то судно могло пройти по всій порожистій частині Дніпра. Інформація про властивості водоміра острова Кам’януватого міститься у службовому рапорті директора Дніпрових порогів Мартинова. У цьому рапорті, який виявив гідролог Г. І Швець у Центральному державному історичному архіві України (КОПС, фонд 692), сповіщається: «Для определения судоходной воды на порогах устроен при селении Лоцманской Каменке на скале Каменеватого острова водомер, подошва которого, или точка нуль, состоит в одном горизонте с самыми высокими камнями, лежащими на фарватере Ненасытецкого порога» [31, с. 6-7].

Біля острова Кам’януватого (інші його назви – Скелястий, Князев) була стоянка-затон для транспортів, що направлялись вниз через пороги (сюди транспорти могли направлятись також з стоянки-затона коло Ігренського півострова). Тут підбирались команди лоцманів. Відповідно до глибин на судохідній трасі призначалась осадка транспортів [31, с. 6].  «…Скеля на Кам’януватому острові у глибокій давнині визначала місце знаходження унікального водомірного поста» [30].   Швець вважає, що початок дії водо поста Лоцманська Кам’янка сягає у глибину віків, до Х ст.» [31, с. 6].

На наш погляд водомір міг бути спорудженим і раніше, тому що із Скіфії через Ольвію, грецьку колонію на березі Дніпровського лиману, тільки в Афіни вивозили  біля 4 млн. пудів хліба в рік [31, с. 5].  Важливо також відзначити, якщо виявлялось, що рівень води не дозволяв пройти пороги, то володарі водоміра могли допомагати обійти їх по суходільним шляхам, що тут проходили. Човни ставили на колісні пари, запрягались коні (як це зобразив у 1781 р. в нашій місцевості французький художник  Ж.-А. Мюнц [22].  Але у XVIII ст. вже не київські князі, а «російський торговельний капітал прагнув до моря», та на шляху були пороги. Стали підривати каміння, будувати канали, та не обійшлося без лоцманів [16, с. 94-95; 21, с. 148-152].

У 80-ті рр. XVIII ст. відбувались вже інші події, Але що стосується обставин з давнім водоміром, то вони підтвердились при проектуванні Дніпрогесу. Таким чином мається велика імовірність того, що саме тут, на берегах Дніпра і Самари було місто уличів Пересічень. Можна навести й додаткові відомості, які пов’язані з розглядуваними питаннями. Деякі історики, і відомий фахівець з історичної топонімії О. О. Стрижак, вважають, що уличі (угличі) отримали свою назву «від якогось угла» [25, с. 84].  Відносно розташування цього «угла» мається багато міркувань. Уявляється, що це могла бути місцевість Предпоріжжя де Дніпро утворює «угли», круто повертаючи на південь коло о. Монастирського і о. Кам’януватого.  Як писав П. Козар:  «Нижче Самари ліве пасмо гранітно-гнейсової гряди заступає Дніпрові шлях і останній примушений круто повернути на південь, пробиваючи собі хід поперек гряди» [15, с. 47].  З урахуванням даних топоніміки О.О. Стрижак простежив шляхи уличів після того, як вони були «примучені» і коли близько 940 р. «едва взят» Пересічень. Він пише: «…уличі покидають Наддніпрянщину і «пріидоша межи вой (воюючи – О.С.) Днъстръ, и съдоша тамо». Очевидно, на новому місці уличі назвали частину своїх поселень іменами старих, наддніпрянських. Принаймні у районі сучасного Оргеєва виник новий Пересічен, відомий і донині [25, с. 83].  Інформація літопису про перехід населення до Бугу і Дністра підтвердили археологічні дослідження М.І. Артамонова [4, с. 163].

Вважають, що «не все углицьке населення залишило Південне Подніпров’я. Певно, переселилась племена верхівка і дружина, а частина сільського населення залишилась [23]. Племена верхівка і дружина, можливо, перейшла в Київську землю, де в Китаєво також виявляють назву «Пересічень».

Про подальшу долю уличів, що пішли з Наддніпрянщини до Дністра, О.О. Стрижак пише: «Але й тут не було спокою. Під натиском печенігів уличі відходять на захід і північний захід, де розчиняються серед карпатсько-волинської людності. Місцеве населення, звичайно, частину нововиниклих улицьких осель називало за етнічним найменуванням поселенців. Так, мабуть, виникло с. Улич на Закарпатті, де протікає р. Улицька…» [25, с. 83].

У зв’язку з розглядаємими  питаннями показово також те, що Ігор, який став Київським князем у 912 р., тільки у 941 здійснив похід на Візантію. Похід не був вдалим. У 944 р. Ігор вирішив питання з греками, а 945 р. князя вбили древляни під час збору непомірної для них данини.

Безперечно, частина уличів не залишила старі, обжиті місця на островах, по берегах Дніпра, Самари й інших річок. Але у зв’язку  з розглянутими вище подіями і натиском кочівників населення стало набагато менше. Відома дослідниця слов’ян   та їх сусідів у Степовому Подніпров’ї  д.і.н. А. Т. Сміленко, відмітила: «Пам’яток ІХ –ХІ ст. в цій області кількісно менше, ніж попереднього й наступного періодів, що вказує на певне запустіння області [23, с. 176].

В період ІХ – ХІ ст. в районі Ігренського півострова археологічними дослідженнями фіксуються «окремі знахідки», а вже у ХІІ – першій половині ХІІІ ст. – «поселення» [17, 18]. Наші знахідки також дозволяють судити про явища в цій місцевості. У північно-західній прибережній полосі затоки виявлялось багато речей києворуського часу і пам’яток  перших християн. На пагорбах Ігренського півострова виникає місто, яке здивувало досвідчених археологів. Керівник експедиції Інституту археології НАН України д.і.н. Д. Я. Телегін, досліджуючи пам’ятки півострова дивувався: «…и вдруг здесь, в Дикой степи, даже трудно себе представить, – разместился большой город славян, город русичей…»  [26].

На основі аналізу археологічних знахідок, вчений обґрунтував висновок, що у ХІІ ст. на  Ігренському півострові виник значний ремісничий і торговий центр, який зник у ХІІІ ст. під час монголо–татарської навали. У краєзнавчому нарисі [3, с. 10] довелося не погодитись з висновками Д.Я. Телегіна, що після загибелі «міста русів» археологічних знахідок ХІV і подальших століть в цій місцевості немає. Наші знахідки свідчать, що монголо–татари зруйнували поселення на підвищеній частині півострова, а в низинах і на мисі Підкова  життя продовжувалось. Підтвердженням цього були численні знахідки монет ханів Золотої Орди ХІV ст., а також монет Київського князя Володимира  Ольгердовича [3, с. 15]. Як відмічено вище, наші розвідки відбувались у 50-60-ті рр. минулого століття. В цей період (до створення Дніпродзержинської ГЕС) рівень води в річках був досить нестабільним, що приводило до розмиву берегів. З середини 60-х років в цих місцях проводились інтенсивні будівельні роботи і береги з давніми речами на них були засипані. Береги заросли очеретом і травою. Загони Інституту археології проводили роботи головним чином у 70-ті роки, коли вже важко було виявити пам’ятки. Це й було причиною висновку Д. Я. Телегіна про відсутність пам’яток ХІV ст. Але вчений писав про бродників, які проживали в ХІV ст. в цих місцях, вважав, що монголи  їх не чіпали, бо «не вигідно було».

Багато питань місцевої історії отримали відповідь в результаті досліджень, здійсненних експедицією лабораторії археології Придніпров’я ДНУ під керівництвом  д.і.н. І. Ф. Ковальової на місці колишньої Самарі – козацького містечка ХV – ХVІІ ст., та спорудженої у 1688 р. Новобогородицької фортеці [14].

По даним аналізу нумізматичних знахідок В.М. Шалобудов дав ґрунтовну хронологічну основу для висновків про безперервний розвиток поселень в Нижньому Присамар’ї [29, с. 214-215]. Зрозуміло, що нумізматичні й інші матеріали треба проаналізувати окремо.

Відносно Пересіченя коротко, і дещо повторюючись, наведемо такі висновки.

  • У 940-х роках військо варязького воєводи Свенельда «примучило» уличів і «взяло» місто Пересічень; заволоділо «ключами» від водного і сухопутних шляхів у порожистій частині Дніпра.
  • Уличі «воюючі» змушені були відійти до Бугу і Днестра, а потім далі на північний захід.
  • Частина місцевого населення залишилась на обжитих місцях, контрольованих вже варягами.
  • Поступово у ХІ-ХІІ ст. в Предпоріжжя надійшли нові поселенці, виникло «місто русів».
  • Татаро-монголи у ХІІІ ст. зруйнували місто, але тут залишалось місцеве населення, бродники, кочівники.
  • Зросло місто Золотої Орди – Самара татарська (на лівому березі р. Самара); діяли переправи, таможня.
  • У ХV ст. посилилась агресія Кримського ханства. Частина населення відійшла далі по Самарі, на правому боці річки розвинулась козацька «Самарь з перевозом».
  • Далі вже ясніше: Новобогородицька фортеця – Катеринослав – Дніпропетровськ.

Уявляється, що подальші дослідження знайдуть підтвердження того, що з часу літописної згадки про Пересічень відбувались значні зміни, але не переривалось життя поселень в межах нинішнього міста Дніпро, якому понад 1000 років.

 

Література

  1. Бинкевич В.В. О структуризации интегрированных систем / В.В. Бинкевич // Всесоюзная конф. посв. 60-летию академика В.М. Глушкова: Тез. докл. – К.,1983. – С. 22-23.
  2. Бинкевич В.В. Эволюция биосферы и ресурсы современного развития/ В.В. Бинкевич // В.И. Вернадский и отечественная наука : Тез. докл. Всесоюзн. научной конф. по истории науки и техн., посвящ. 125 – летию со дня рожд. В.И. Вернадского. – К., Наук. Думка,
  3. Бинкевич В.В., Камеко В.Ф. Городок старинный запорожский Самарь с перевозом: краєзнавчий нарис. – Дніпропетровськ: Пороги, 2000. – 156 с.
  4. Бинкевич В.В., Камеко В.Ф. «…Град ім’ям Пересічень»: краєзнавчі нариси про пам’ятки Надпорожжя. – Дніпропетровськ: Пороги, 2008. – 343 с.
  5. Бинкевич В.В. Экономическая кибернетика: интеллектуальные ресурсы управления: монография / В.В. Бинкевич , Л.Н. Савчук, И.В. Усиченко, Р.В. Савчук; Национальная металлургическая академия Украины. – Днепропетровск: Герда, – 94 с.
  6. Бинкевич В.В. Экономическая кибернетика: самоорганизация в управлении: монография / В.В. Бинкевич, Л.Н. Савчук, И.В. Усиченко, Р.В. Савчук. – Днепропетровск: Герда, – 78 с.
  7. Бинкевич В.В. Экономическая информатика: интеграция в управлении: монография / В.В. Бинкевич, Л.Н. Савчук, И.В. Усиченко, Р.В. Савчук. – Днепропетровск: Герда, – 88 с.
  8. Бинкевич В.В. Об интеграции на основе самоорганизации / В.В. Бинкевич, И.В. Усиченко //Вісник Дніпропетровського університету «Історія і філософія науки і техніки». Вип. 8.-  Дн-ськ: ДНУ, 2001 – С. 13-21.
  9. Бинкевич, В.В. Управление на синергетической основе / В.В. Бинкевич, И.В. Усиченко // Вісник Академії митної служби України. Серія «Технічні науки». – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2011. – № 2 (46). – С.127-138.
  10.  Железняк И.М. Этимологический словарь летописных географических названий Южной Руси/ И.М. Железняк, А.П. Корепанова, Л.Т. Масенко, А.С. Стрижак. – К.: Наук. думка, 1985.
  11. Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавнішого часу до кінця ХVІІІ ст.). – К.: Спалах ЛТД, 1998. – 216 с.
  12. Казначеев В.П. Учение о биосфере/ В.П. Казначеев. – М.: Знание, 1985.
  13. Камеко В.Ф. Про знахідку та розшифрування давнього календаря з мису Підкова/ В.Ф.Камеко,  В.В. Бінкевич // Інститут археології НАН України, «Археологія» №2. – К.: 2007. – С. 76 – 82.
  14. Ковалева І.Ф. Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці. Випуск 2 / І.Ф. Ковальова, В.М. Шалобудов, О.В. Харитонова. – Дніпропетровськ, Ліра, 2013.–155 с.
  15. Козар П. Дніпрові пороги / П. Козар. На Дніпрельстан через пороги. (Вибране). Упорядок і всупна стаття М. Чабана. – Дніпропетровськ: УкОІМА-прес, 2000. -160 с.
  16. Козар П. Дніпровські лоцмани / Павло Козар// На Дніпрельстан через пороги. (Вибране). Упорядок і всупна стаття М. Чабана. – Дніпропетровськ: УкОІМА – прес, 2000. -160 с.
  17. Козловский А. Этнический состав оседлого населения Южного Приднепровья в ІХ – ХІV вв. / А. А. Козловский  //Земли Южной Руси в  ІХ – ХІV вв. – К.: Наук. думка, 1980.
  18. Козловський А. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я  в ІХ – ХІV ст. / А. Козловський. – К.: Наук. думка, 1992. – 184 с.
  19. Літопис руський / Пер. с давньоруського  Л.Є.  Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
  20. Мурзин В.Ю. Скифская архаика Северного Причерноморья / В. Ю. Мурзин. – К.: Наук. думка, 1984. – 132 с.
  21. Правила проходження суден і плотів через Дніпрові пороги (Затвердив міністр шляхів сполучення С. Рухлов 29.02.1912 р. // у кн.: Омельченко Г.М. Спогади лоцмана порогів Дніпрових / Г. М. Омельченко. – Дніпропетровськ: Січ. – 1998 с. 149 – 152.
  22. Мицик Ю. Очима французького художника / Ю. Мицик // Козацтво: щоквартальний історико –  краєзнавчій і громадсько-політичний журнал. –  № 1. – Дніпропетровськ, 1993. – С. 25-29.
  23. Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди в Степовому Подніпров’ї (ІІ – ХІІІ ст.) / А.Т. Сміленко. – К.: Наук. думка, 1975. – 211 с.
  24. Список Археологічних пам’яток Дніпропетровського Надпоріжжя (Дніпропетровська і Запорізька області) / Д. Я. Телегін, А. В. Бодянський. – К.. 1990. – 48 с.
  25. Стрижак О.С. Про що розповідають географічні назви / О. С. Стрижак. – К.: Наук. думка, 1967. – 127 с.
  26. Телегін Д. Русичі над Кодацьким порогом / Д. Телегін // Пам’ятки України. – 1990. – № 2.
  27. Україна: хронологія розвитку. – Том 1. – К.: КВІЦ, 2008. – 704 с.
  28. Фролов Б.А. О чем рассказала сибирская мадонна / Б. А. Фролов. – М.: Знание, 1981. – 112 с.
  29. Шалобудов В.М. Підсумки обробки нумізматичних знахідок з Нижнього Присамар’я / В.М. Шалобудов // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. Вип. 15. – Д., 2007. – С. 214-226.
  30. Швец Г.И. Водомерные реликвии на Днепре / Г.И. Швец // Человек и стихия. – Ленинград: Гидрометеоиздат, – С. 140 – 141.
  31. Швец Г.И. Многовековая изменчивость стока Днепра / Г. И. Швец. – Ленинград: Гидрометеоиздат, – 83 с.

Володимир Васильович Бінкевич – кандидат технічних наук, краєзнавець. Спеціально для сайту КП «Етнографічні парки Дніпра» ДМР