Дослідження

Русичі над Кодацьким порогом

Телегін Д. Я.

Південні межі Києворуської держави в ХІ-ХІІІ ст. проходили по долині річки Сули на лівобережжі та по річці Рось на правому березі Дніпра.

За Сулою вже починався Дикий степ – царство войовничих і підступних печенігів і половців, що протягом віків систематично нападали на мирні села і міста слов’ян. Отже від гирла рік Сули і росі до першого Кодацького порогу на Дніпрі – не одна сотня кілометрів. І раптом тут, у дикому степу, – навіть важко собі уявити, – розмістилося велике місто слов’ян, місто русичів. Його рештки виявлені археологами на так званому Ігренському півострові в гирлі Самари (тепер Самарський район міста Дніпропетровська), трохи вище перекритого водами озера Леніна Кодацького порогу. Оглядаючи цю місцевість, не знайдете тут ні високих оборонних валів, ні глибокого рову впродовж них, що є типовим для фортець, одначе відкрита тут культура має дійсно міський характер.

Що таке місто в середньовічному розумінні цього слова? Це – центр зосередження ремесла і торгівлі, місцеперебування влади над певною округою, Нам не відомо, яка саме влада зосереджувалася в місті на Ігренському півострові, але що воно було значним осередком ремесла і торгівлі – це безперечний факт. Про це свідчить, перш за все, його досить вигідне географічне розташування на місці злиття Самари з Дніпром безпосередньо перед початком Дніпрових порогів.
По Дніпру, як відомо, ішов великий водний шлях із «варяг у греки». Саме тут, спускаючись до Чорного моря, робили зупинку каравани суден купців чи воїнів, щоб принести жертви всесильним богам перед початком небезпечної переправи через пороги. Те ж саме вони робили на зворотному шляху, повертаючись до Києва, після щасливого подолання цієї перешкоди.

Самара зв’язувала Ігренське місто з широкими просторами степових кочовиків, що теж вели жваву торгівлю із слов’янами.

Археологічні розкопки тут розпочалися давно, кілька десятків років тому. Продовжуються вони експедицією Інституту археології АН УРСР і тепер. Виявлені нами, зокрема, два нові житла. Одне з них досліджене повністю. Його рештки залягли на глибині близько двох метрів. Таку товщу піску навіяли вітри, що гуляли тут 6-7 століть після припинення життя в місті. Це житло мало майже квадратну форму – 3 х 3 метри. Його підлога була трохи опущена в ґрунт. В кутку відносно велика глинобитна піч. Добре зберіглася рівно згладжена черінь, але склепіння печі провалилось. Піч топилася «по-чорному», тобто дим через вустя потрапляв у помешкання з тим, щоб через спеціальний отвір у стелі виходити назовні. Розчищено кілька ям від стовпів. Покрівля, мабуть, мала конічну форму. В заповненні житла виявлено велику кількість побутових речей і прикрас, уламки розбитого посуду, залізні речі, рибальські знаряддя, уламки великої кількості браслетів, намиста, якими любили себе прикрашати києворуські дівчата й молодиці. Унікальними знахідками в житлі є, зокрема, рибальський гачок-блесна, виготовлений з кістки і бронзи, а також кістяна пластина, покрита складним «паркетним» орнаментом. Усі речі датуються ХІІ століттям.

Всього на Ігренському півострові розкопано уже вісім жител києворуського часу, а також рештки багатих будівель господарського призначення. Обстеження показало, що місто мало відносно великі розміри. Воно тяглося смугою понад Самарою на кілька кілометрів, до так званого Попового миса, де також виявлені рештки києворуських жител. Не виключена можливість, що глибока затока, відгороджена від Дніпросамарської акваторії Поповим мисом., слугувала гаванню.

Кандидат історичних наук А. Козловський, який недавно в монографічному плані вивчав матеріали києворуського часу на низовому Дніпрі, прийшов до висновку, що на Ігрені були майстерні по виготовленню клепаних бронзових котлів, а також гончарні. Кожен гончар на денці виготовленого ним посуду ставив своє клеймо; серед знахідок виявлено більше десяти типів таких клейм. Міський характер мають побутові знахідки – великий процент дорогого полив’яного посуду, скляних кухликів, чарок, нерідко з позолотою, замків, ключів тощо. Дуже багато знайдено і жіночих прикрас із скла, бронзи, рідше – із срібла з позолотою. Серед них уже згадувані вище браслети – виті, плоскі, гранчасті, а також намисто, сережки і пряжки різного вигляду, шпильки-фібули, виті і рівні гривни. Знайдено навіть кілька ковзанів, виготовлених з кістки, на яких, мабуть, ковзалася по поверхні замерзлої Самари дітвора.

Відносно велика кількість амфор вказує на важливу роль торгівлі в житті мешканців міста. В цьому посуді перевозили олію, вино та іншу рідину і сипучі матеріали. На ручці однієї з амфор нанесений напис з трьох літер: МСЛ, можливо, абревіатура слова «масло» чи ініціали власника цієї посудини.

А ось предметів озброєння під час розкопок знайдено відносно мало – кілька наконечників стріл, вістря списа – ось і все. Але ж місто стояло в Дикому полі, навколо войовничі племена половців! Це свідчить, очевидно, про те, що відносини мешканців Ігренського міста з кочівниками були більш-менш мирними. Можливо і в самому місті певна частина була осілих кочвників. За даними літопису, під 1187 роком значиться, що в гирлі Самари стояв половецький сторожовий пост.

Отже, орди степовиків, мабуть, не загрожували місту на Ігрені. Навпаки, воно було їм потрібне. Вони виступали з його мешканцями в ділові контакти – торгували, знаходили в них постійних перевізників через Дніпро і Самару. Тут вони мали можливість залучатися до вищої київської культури.

Загинуло києворуське місто над порогами, очевидно, в результаті монголо-татарської навали в ХІІІ ст. Археологічних знахідок XIV і пізніших століть тут уже немає.

Опубліковано у:
Пам’ятки України. – 1990. – №2. – с. 23.

Поділитися: